ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В РОДИНІ


Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері...

У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ "Про попередження насильства в родині" від 15.11.2001 р. У статті 1 "Визначення термінів" визначено види насильств:

-  фізичне насильство – навмисне нанесення одним членом родини іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що можуть привести або привели до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та достоїнству. Всі дії, спрямовані на спричинення дитині фізичної шкоди, заборонені законом;

- сексуальне насильство – протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;

- психологічне насильство – насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;

- економічне насильство – навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.

На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

 

жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

побиття;

штовхання;

спроби задушити;

викручування рук та ін.;

 

дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

"погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;

дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

 

сексуальне насильство, інцест:

гвалтування;

нав’язування сексуальних стосунків;

сексуальні дотики/поцілунки;

інцест (кровозмішення);

показ порнографії;

залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

 

використання привілеїв дорослих:

поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

покарання, поводження, як з підлеглими;

поводження як зі своєю власністю;

відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

 

залякування:

використовування свого росту, розмірів та сили;

навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

крики, стресогенна поведінка;

жорстокість щодо інших істот;

 

погрози:

кинути дитину;

самогубства;

заподіяти фізичної шкоди;

заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

розлюбити дитину;

силами зла, що покарають дитину та ін.;

 

використання громадських установ:

загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

 

ізоляція:

контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

контролювання спілкування дитини з друзями;

закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;

обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

 

емоційне насильство:

приниження;

використання скарг;

використання дітей в якості довірених осіб;

підвищення голосу без вартої на те причини;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

"торгівельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

 

економічне насильство:

незадоволення основних потреб дитини;

відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

повна відмова дитині в грошах;

контролювання дитини за допомогою грошей;

відмова дитині у підтримці;

використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

примушування дитини важко працювати.

 

Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидають сім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї

Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.

Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід.).

 

Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:

 

фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);

сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);

психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);

 

Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можуть бути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина, коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником і дитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів в оточенні дитини.

 

Нормативно-правова база захисту дитини від насильства    

 

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН  20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно.

Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.

Держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.

Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації. Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм.

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства",  який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.

Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи.

Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

Кодекс про шлюб та сім’ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків.

Дитина будь якого віку вправі особисто звернутися в органи опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

 

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

 

Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

Жорстоке поводження з дитиною.

Алкоголізм або наркоманія батьків.

Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

 

15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон "Про попередження насильства в сім’ї".

Згідно Закону "Про попередження насильства в сім’ї" визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

служба дільничних інспекторів міліції;

кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

органи опіки і піклування;

кризові центри;

центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування.

 

Примечание: Обязательные к заполнению поля помечены *.

СТАТИСТИКА:

5 БЕРЕЗНЯ 2018 РОКУ НАШОМУ САЙТУ ВИПОВНИЛОСЯ 5 РОКІВ

АДРЕСИ КОРИСНИХ WEB-САЙТІВ:

ОФІЦІЙНИЙ САЙТ МІСЬКОЇ РАДИ ШОСТКИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ШОСТКИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ 

СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ШОСТКИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ